Актуально Від Європи до США: тренер Валерій Бобков про те, як виховати хокеїста майбутнього

Колись він уперше вийшов на лід у чужій, різномастій формі. Сьогодні Валерій Бобков тренує юніорів у Флориді, пише підручники для колег у всьому світі та допомагає молодим талантам розкривати себе — іноді навіть безкоштовно. Його методика вже використовується у різних країнах, а сам він упевнений: хокеїст майбутнього народжується на стику європейської та американської шкіл.

— Валерію, ви розпочинали кар'єру як гравець. Який досвід виявився найціннішим і став у нагоді у тренерській роботі?

— Напевно, дисципліна та вміння бути частиною команди. Я з дитинства грав у різні види спорту — футбол, баскетбол, і лише випадково потрапив у хокей. Але щойно вийшов на лід, зрозумів: у цій грі важливий кожен епізод, а результат залежить від партнерів. Цей урок я намагаюся передавати своїм учням: важливо не лише володіти шайбою чи забивати, а й підтримувати команду, бути готовим підстрахувати.

— Чим відрізняються будні юніорів у США та Європі?

— У Європі тренування схоже на урок у школі: багато уваги техніці, катанню, комбінаціям. У США день динамічніший: більше ігрових ситуацій, багато фізики, постійний темп. Якщо спростити: в Європі дитину вчать як правильно, а в Америці — як швидко й агресивно. Але один варіант не кращий за інший. В ідеалі вони мають доповнювати одне одного.

— Який перший культурний шок ви відчули в Америці?

— Чесно? Їхня відкритість і впевненість. У Європі діти більше слухають та намагаються повторювати за тренером. У США юніори сперечаються, ставлять запитання, пропонують свої ідеї. Іноді це ускладнює процес, але й допомагає: гравець думає сам, шукає рішення.

— Чи є якісь традиції чи забобони, які вас здивували?

— Наприклад, в Америці гравці не наступають на логотип команди у роздягальні, бо вважають це неповагою. У командах NHL навіть килим із логотипом кладуть так, щоб ніхто на нього випадково не встав. У Європі я з таким не стикався.

— Де більше уваги приділяють техніці, а де характеру?

— У Європі — техніці та тактиці. В Америці — характеру, наполегливості, вмінню витримувати темп і тиск. Я вважаю, що сучасний хокеїст має поєднувати і те, й інше.

— Де сьогодні краще виховують хокеїстів майбутнього?

— Я впевнений, що "гравець майбутнього" — це не суто європейський і не суто американський продукт. Це гібрид. Потрібна техніка та катання з Європи, та швидкість з характером із Америки. Тільки так вийде хокеїст, який витримає НХЛівські темпи і зможе мислити нестандартно.

— Чого часто не розуміють батьки, коли віддають дитину у хокей?

— Багато хто думає, що успіх залежить від дорогої форми чи кількості тренувань. Насправді головне — регулярність, дисципліна та правильний розподіл навантаження. І, звісно, підтримка сім'ї. Я сам не став би гравцем без допомоги батьків.

— З якого віку важливо розвивати фізику, а з якого — тактику та мислення?

— Фізика закладається з перших років: координація, гнучкість, катання. Але й тактику можна розвивати рано, лише в ігровій формі. Не лекціями, а маленькими завданнями — куди віддати пас, як зайняти позицію. Дитина вчиться думати на льоду природно.

— Що б ви порадили українському гравцю, який мріє потрапити до Європи чи США?

— Працювати над собою щодня. Дивитись хокей, повторювати рухи, займатися фізичною підготовкою. Сьогодні у всіх є доступ до відеоуроків та вправ, можна порівнювати себе з найкращими. Головне – бути допитливим і не боятися помилок.

— Яким ви бачите ідеального хокеїста ХХІ століття?

— Це гравець, який поєднує техніку, швидкість, інтелект та характер. Він вміє читати гру та готовий до силового контакту. Він дисциплінований, але вміє імпровізувати. Саме на розвиток усіх цих навичок працює мій підручник "Physical Training. Guidelines for Developing the Dexterity of a Hockey Player". Його використовують тренери у різних країнах. І я радий бачити, що це приносить свої плоди.

— Що вас особисто мотивує щодня виходити на лід із дітьми?

— Для мене найкраща мотивація – бачити прогрес хлопців. Коли дитина, яка вчора боялася кидка, сьогодні забиває — це дає неймовірну енергію. Я сам випробував, що означає віра батьків та тренерів. Тепер моя черга вірити в дітей і допомагати їм ставати сильнішими.

— Пам'ятаєте свій перший гол?

— Звичайно! Це було в естонському місті Кохіла Ярве, де я народився і де розпочалася моя хокейна історія. Гол був кривий, шайба ледве докотилася до воріт, але радість ніби виграв чемпіонат світу.

— Якби ви могли повернутися в минуле, то яку пораду дали б собі?

— Більше слухати тренерів та менше нервувати. Все приходить завдяки роботі, а не переживанням.

Ірина Грушевська